Шахи

Більшість людей вважають, що спорт обов'язково повинен ґрунтуватися на фізичному розвитку та вдосконаленні. Є думка, що професійні спортсмени є не дуже кмітливими. На практиці можна стверджувати зворотне - максимальних результатів можуть сягати інтелектуально розвинені особистості.  Шахи були визнані одним з видів спорту більш, ніж в 100 державах, а міжнародним олімпійським комітетом шахи були визнані офіційним видом спорту в 1999 році.

Шахи здатні розвивати творче мислення, інтелект, покращувати пам'ять. Тут важливим є правильне прийняття рішення, а також відповідальність за нього. У даному спорті основне місце займає тактичне мислення, яке впливатиме на результат поєдинку.

Про те, що цей вид сорту заслуговує на особливу увагу, не з чуток знають спортсмени с.Оникієве.

Анатолій Нечипурук, учитель фізики та трудового навчання Оникіївської ЗШ І-ІІІ ступенів, керівник гуртка "Юні виноградарі"

"Грати в шахи я почав в першому класі. Вперше познайомив мене  з шахами Павло Кирилович, фронтовик, інвалід Великої вітчизняної війни, який працював охоронником в сільському комунальному господарстві. До того в мене в сім’ї ніхто не грав в шахи: ні мама, ні тато, я був першим. Батьки підтримували це захоплення, тож коли була зміна Павла Кириловича, я брав шахи та йшов до нього в сторожку, де слухав цікаві розповіді про війну, вчився розставляти фігури та робив свої перші ходи на дошці. Відразу на моє прохання батьки мені купили шахівницю, якою я не зовсім правильно користувався - фігури я частково поламав, інші загубилися, тому через деякий час замість шахматних фігур потрібно було використовувати кришечки від пляшок, куски цегли та камінці різних кольорів та розмірів. 

Потрібно відзначити, що на той час в нас була досить цікава культурна програма: ми в звичайній сільській плиті, коли перегорять в ній дрова, пекли картоплю, цукровий буряк, кукурудзу, безпосередньо на плиті на газеті смажили сало- буває, інколи, згадую неперевершений смак таких ласощів. Додому я приходив весь перемазаний сажею, пропахлий димом, але щасливим.

Наскільки я пам’ятаю, то все ж таки навчання гри в шахи давалося мені складно, я постійно програвав, довелося пройти через багато помилок, поступово покращуючи свою майстерність.

В грі все залежить від рівня суперника. Якщо він надто слабкий, грати нецікаво, якщо надто сильний – теж, бо тоді шансів виграти немає. Павло Кирилович навчив мене основним принципам гри в шахи, і з часом мене це зачепило: як же так, що я постійно програю йому. Через приблизно 3 роки  я відчув, що цікавість до гри в шахи в мене почала згасати: з 10 партій Павло Кирилович вигравав, можливо, одну,  а мої друзі, як правило, шахами не дуже цікавилися і грали значно слабше за мене.

Після 5 класу влітку я працював в колгоспі на заготівлі силосу для худоби: моїм завданням було добре трамбувати силос в кузові авто. За 5 днів я заробив 8 карбованців і пішов в магазин за новою шахівницею, якою я користувався років 20, вона і досі є: вицвіла дошка, подряпані і частково розгублені фігури, але цей  комплект для мене найрідніший. Вже восьмикласником я випадково вперше потрапив на районні змагання - потрібно було представляти колгосп, то мене приїхали забрали машиною, а так як нікого на той час не було вдома, то попередили сусідів про мою відсутність. Прикро для мене та керівника команди, що призового місця я на змаганнях не посів, тож привезли мене додому трішки розлюченого, з 3 карбованцями за відрядження та подякою за «неякісно виконану роботу».

Свій перший серйозний трофей я завоював, навчаючись в технікумі на третьому курсі, ставши чемпіоном закладу.

Свій рівень оцінюю як любительський. Для мене шахи – хоббі, до якого ставлюся не настільки серйозно, щоб займатись цим постійно. Професіонально грати в шахи вчать тренери в шахових клубах, які володіють методикою підготовки- до теперішнього часу я відчуваю великі прогалини в теорії дебюту – початковій, та ендшпілю- кінцевій стадіях шахової партії. В селі працювала музична школа, батько бачив мене спочатку скрипалем, потім баяністом, але нічого з того путнього не вийшло: скрипку через деякий час я закинув на горище, а від покупки баяну відмовився в останній момент в магазині. А ось шахового гуртка в селі не було. Тренери на певному етапі навчання пропонують своїм учням грати «всліпу». Один раз мені довелося грати з таким сильним суперником і я тоді пережив справжнє потрясіння. Дошка була переді мною, а він сидів за кілька метрів. Фігур не бачив. Уявляв шахівницю і в уяві продумував ходи. Десь на 20 ході я запропонував йому нічию, незважаючи на свою вже програну позицію.

Колись я любив розв’язувати всякі задачки. Тоді не було Інтернету. Батько виписував багато газет і в деяких з них на останніх сторінках були задачки. Ще з дитячих років збереглася стара книжка із шаховими головоломками.

У Радянському Союзі шахи користувалися великою популярністю. Система відборів дозволяла знаходити і відшліфовувати справжніх геніїв. Але після програшу Каспарова комп’ютеру інтерес до цієї гри поступово почав згасати.

В 1986 році після навчання я почав свою трудову діяльність в Оникіївському СПТУ №37, де познайомився з вчителем фізкультури Гудаченком Ю.М., який став на наступні два роки моїм головним шахматним суперником: грали ми в шахи в обідню перерву та після роботи.

З 1988 року працюю в нашій школі. Згадуючи своїх шкільний колег- суперників за шахівницею, то, беззаперечно, слід відмітити змагання з вчителем української мови та літератури Палієм В.І. Після закінчення роботи в шкільній майстерні ми влаштовували турніри тривалістю 10 партій- в той час могли грати до сутінків.

В шкільній майстерні в 1997 році відбувся й перший чемпіонат села з шахів. В різний час чемпіонами села ставали Красовський Сергій, Нечипурук Анатолій, Новур Вадим, Новур Михайло, Палишнюк Юрій, Прилипко Леонід. На сьогодні серед жителів села сформована група приблизно з 10 шахістів, які й приймають активну участь в спортивному житті села. Хотілося б, щоб охочих грати в шахи було значно більше, тому завершую свою розповідь зверненням до батьків.  

Що ж придбає ваша дитина, почавши займатися шахами?

В першу чергу шахи розвивають у дитини пам’ять і увагу. При виборі ходу формується самостійність у прийнятті рішень, розвивається інтуїція і творче мислення. Для досягнення мети – обіграти суперника – дитині потрібні і спортивні навички – витримка і наполегливість.

Шахи допомагають виховати в дитині активність і усвідомлене ставлення до життя. Під час гри дитина вчиться поважати чужу думку, ставити себе на чиєсь місце, в даному випадку противника, слухати інших і адекватно сприймати інформацію. У перспективі такий досвід, безсумнівно, відіб’ється на якості життя вашої дитини: високий рівень комунікації і усвідомленості життя дозволить йому краще розуміти людей і ефективно вирішувати різні ситуації.

Ну а ви, шановні батьки, навчившись цій захоплюючій грі разом з вашою дитиною, знайдете не тільки нове хобі і розширите свій кругозір, але і знайдете багато точок дотику зі своїм «чадом», завжди залишаючись для нього не лише самим близькj. людиною, але і кращим другом, надійним партнером і помічником.

P.S. Якими б новинками нас не дивувала ігрова індустрія, які б комп’ютери не виходили на масовий ринок, шахи завжди будуть цікавити суспільство. Окрім інтелектуального змагання, поєдинки за дошкою в клітинку дають більше, ніж перемогу..."

У підсумку Анатолій має

1. Чемпіон села-6 разів (перший і останній)

2. 1 серпня (день села)- останні 3 рази;

3. 2016 рік- Переможець районного турніру пам’яті КМС з шахів Станіслава Петрова.